Тракторист

Олександр багато років жив у селі, де працював трактористом, справу цю любив, звідси й позивний. Потім переїхав до міста, де змінив професію – став тісторобом на заводі напівфабрикатів. В 2024 році отримав повістку і пішов до ТЦК. Після БЗВП за розподілом потрапив до 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Заступив на посаду механіка-водія стабілізаційного пункту 1-го окремого батальйону морської піхоти. Перший виїзд був на Курщині, далі – Донеччина. Тут під час одного з найнебезпечніших виїздів йому вдалося врятувати дев’ятьох побратимів. «Отримав команду поміняти хлопців на позиціях – одну групу привезти, іншу забрати. Мав виїжджати ввечері, по-сірому, як кажуть. Перевірив техніку, вивчив маршрут. Коли залетів на точку, там працювала артилерія та міномети. Розриви були недалеко від машини, її всю посікло уламками», – розповідає Олександр. Під щільним обстрілом евакуаційна машина виїхала з позицій. А вже дорогою назад потрапила під FPV-дрони. Від вибуху «Тракториста» контузило, добряче дісталося й машині – уразило корпус, ходову частину, пробило колеса. Водію довелося виїжджати фактично на одному колесі. «Було страшно, звісно. Дуже важко було кермувати, але я мав зберегти людей і техніку. Постійно був на зв’язку з командирами, вони питали, як я себе почуваю, бо приглушило мене добре. Молився увесь час, просив у Бога допомоги. Вже коли виїхали на рівну трасу, стало легше, і тоді вже зрозумів, що нам вдалося вискочити», – говорить Олександр.